пʼятницю, 16 січня 2009 р.

Міцкевич - Митрів - Дмитрів

Є такий львівський художник-постімпресіоніст Микола Николин http://picasaweb.google.com/stiklaspalvis/MikolaNikolin# . Дуже гарна людина, з народною душею і народним прізвищем. Прізвище у нього народне тому, що походить воно від слова «Миколин» і відповідає на питання «чий?». Але «в народі» часто говорили не «Микола», а «Никола, Николай», от і дав якийсь предок нашого Николи – теж Никола – своїм ім'ям прізвище свому подальшому роду.

Коли я дивлюсь на пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові, то часто згадую Миколу Николина. Бо завдяки попередньому усвідомленню суті його прізвища я пізніше задумався і зрозумів суть прізвища відомого поета :). Але заради справедливості також зазначу, що прізвище батька моєї тещі теж Міцкевич, а ім’я її рідного брата Адам, тому з Адамом Міцевичем я розмовляв не один раз :) ... Отож, усі знають, що Адам Міцкевич – відомий польський поет і патріот. Про місце, де стоїть львівський пам’ятник поету, відомо наступне:
«...“Колись на площі Міцкевича (у Львові) були шлюзи і водяний млин…” У газеті «Високий Замок» автор статті Танас Никифорук писав, що у ХVІ—ХVІІІ ст. значну частину сучасної площі Міцкевича займали міські укріплення. Шлюзи регулювали течію ріки. Площа утворилася наприкінці ХVІІІ ст. після знесення міських укріплень. Полтва текла вільно, розділяючись на рукави й утворюючи острівець. На ньому був колодязь і капличка Богородиці, звана Лорето. Згодом Полтву почали перекривати. Новоутворену площу 29. 06. 1843 р. назвали іменем ерцгерцога Фердинанда д’Есте, тодішнього губернатора Галичини, спорудили йому пам’ятник. Далі розташовувся будинок князя Каліста Понінського, попередник Будинку книги (пл. Міцкевича, 8). На колодязі, на пл. Фердинанда 1862 р. з ініціативи та за кошт графині Владислави Бадені встановили мармурову статую Марії Богородиці. Саме ця статуя дала назву площі — Марійська...»
Самої статті з «Високого Замку» в інеті я не знайшов, цитата взята із доволі специфічної, але з цікавим фактажем, статті Марії Шунь http://observer.sd.org.ua/news.php?id=14027 ) ... Там же також вказано:
«...10 грудня 1898 р. на конкурсі переміг проект Антона Сулими-Попеля (пам’ятник у вигляді колони). Колона Міцкевича повинна була розташовуватись на кордоні Марійської площі та Гетьманських Валів (проспект Свободи). 1903 р. вже провадили земляні роботи, готували фундамент під гранітні блоки, але розлилася Полтва...Тоді вирішили пам’ятник Міцкевичу поставити в центрі площі, де вже були фонтан і скульптура Богоматері. На місце будови звезли багато піску, тому деякий час площу називали Львівською Сахарою. Наріжний камінь заклали в день ювілею поета 24 грудня 1898 р. Навершя пам’ятника (заввишки 3 метри) виконав український скульптор Михайло Паращук (згодом емігрував до Болгарії і довгі роки плідно працював у Софії). 10 жовтня 1904 р. пам’ятник було відкрито. Львівський композитор Станіслав Невядомський написав спеціальну кантату, яку виконував перед монументом зведений хор зі 150 осіб. Урочистості з нагоди відкриття тривали тиждень...»
... Самому Адаму Міцкевичу у Львові побувати не довелось... Причини появи пам’ятника Міцкевичу приблизно такі ж, як і теперішня поява у Львові пам"ятника Тарасові Шевченкові - в тогочасних політичних реаліях існування Російської та Австро-Угорської імперій Львів був чи не найбільшим культурним центром, культурною столицею розділеної Польщі (фото старого Львова з фотовиставки Танаса Никифорука http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=30828 ). Однак рівні суспільних свобод у Автро - Угорській імперії і тиранічній царській Росії були не порівняні. Адам Міцкевич був одним із найвідоміших польських поетів свого часу, а також символом польського духу і прагнення поляків до відновлення своєї свободи і політичної незалежності. От вони і поставили йому цей пам"ятник у Львові. Всі ж пам’ятники Міцкевичу можна побачити тут: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%90%D0%B4%D0%B0%D0%BC#.D0.9F.D0.B0.D0.BC.D1.8F.D1.82.D0.BD.D0.B8.D0.BA.D0.B8_.D0.90.D0.B4.D0.B0.D0.BC.D1.83_.D0.9C.D0.B8.D1.86.D0.BA.D0.B5.D0.B2.D0.B8.D1.87.D1.83 А народився майбутній поет біля села Новогрудки в Литовській губернії (теперішня Білорусія), в родині збіднілого шляхтича (мати його походить з родини хрещених євреїв)... Нині на духовну спадщину поета, окрім поляків, також у певній мірі претендують сучасні білоруси та литовці, про що у мене якось відбулась дуже цікава розмова із паном Степаном Апуневичем. Пан Степан показував мені доволі давні книги, надруковані білоруською мовою на латинці – поезію Адама Міцкевича. Він
пояснював мені походження прізвища Адама Міцкевича, а також вказував давню транскрипцію назви теперішньої білоруської столиці – не Мінськ, а Мєнськ.

Але фундаментально задуматись над тим, що означає прізвище «Міцкевич», я отримав нагоду, коли перетинав українсько – польський кордон і мав одну спеціальну довідку з польським перекладом, в якому писалося, що я єстем Юрій син Боґдана. Я звернув увагу на те, що польською я є не «Богданович», а - «син Богдана». Мене здивувало, що у поляків нема форми «-ич, -евич, -ович»... То що – її ніколи не було? Чи була, але потім чомусь зникла? ... Ото новинА! - «Міцкевич» - не польска форма!!! :) Звичайно, ніхто не ставить під сумнів польськість реального Адама Міцкевича – мова йде про прізвище і про походження роду по батьківській лінії. Велику кількість суспільних польських діячів із прізвищами на «-ич, -евич, -ович», напевно, можна пояснити полонізацією навколишніх слов’ян – сусідів (зокрема, умовних «українців» і «білорусів» - а по суті «русинів», нащадків Київської Русі, котрої вже не стало), у яких така форма була вживаною. Таке «перетікання генофонду» під впливом політичної коньюнктури було цілком реальним, наприклад, як у часи розквіту Речі Посполитої, котра в певний період була чи не наймогутнішою державою Європи, так і пізніше. А взагалі-то у слов’ян ота форма, котра утворюється додаванням до імені батька суфікса «-ич,-евич,-ович», є доволі поширеною і добре зрозумілою за своєю суттю. Наприклад, Мілошевич, Караджич, Конахович, Белькевич, Хацькевич, Апуневич, Дмитраш(с)евич, Петрушевич і т.д. і т.п. ... як і просто природня форма словотворення: цар – царевич - царівна, король – королевич – королівна, князь – княжич – князевич – князівна., піп – попович – попівна тощо.. У випадках з іменами вона теж означає "зменшення": Мілошевич - то є малий МІлоша, син Мілоша, Богданович – син Богдана, ну а Міцкевич - то, відповідно, є син Міцька, малий Міцька... Тепер наступний крок - вияснити, що означає саме ото "Міцько" ... очевидно, що "Міцько" - то є Митрій, Дмитрій, Дмитро... "Міцько" - то така ж народна, проста, натуральна форма імені, як і "Никола", як і "Місько"... Прізвище "Міцькєвич" є аналогічним до прізвищ "Николин, Николишин" чи «Міськів, Миськів, Миськєвич». Найсуттєвішим тут є власне отой ньюанс – давня, простонародна, сільська основа походження того прізвища!

Отака історія... :) ... Нинішні львів’яни мають в центрі міста пам"ятник талановитому нащадку якогось власне Міцькового сина, котрий дав наймення роду ... Вся суть в тому, що на нинішній час (але не колись давно! ) простонароде ім"я "Міцько, Міцик" (котре Дмитрій, Митрій) у нас стало екзотикою (Міцьками хіба ще інколи називають котів), в той час як форма "Місько" (котрий Михайло) збереглася, є понині всім зрозумілою і вживаною, але знову ж таки як певний символ простуватих або близьких взаємовідносин людей... Отож, дещо кумедним – таким собі добродушно-іронічним усміхом історії - виглядає те, що для більшості навколишніх людей у "благородному імені польського поета, котрому благородний пам"ятник в самому центрі Львова є одним із символів львівського архітектурного аристократизму" почути простецьке і нині вже відмерле, та ще й не польське, а своє, рідне, "Міцько" - то є занадто парадоксально ... :)

Канонічна ж форма - "Дмитрій"= "Димитрій" - грецьке ім’я, пов"язане з давньогрецькою богинею плодючості Деметрою (римський аналог «Церера»)... В греків Деметра, будучи богинею плодючості та землеробства, також вважалася покровителькою материнства. Значення її ім’я - "мати-земля". Генеологія: середняя дочка Реї і Крона, сестра Зевса, Аїда, Посейдона, Гери і Гестиї, мати Персефони (батьком став рідний брат Деметри Зевс), Плутоса (батько - Іасіон), Арейона і Деспойни (батько - Посейдон). Як писав Шевченко у поемі «Кавказ» - «... такі у нас на небі...» :) http://www.foxdesign.ru/legend/demetra1.html
«... Персефона була призначена Зевсом для Аїда і украдена у Деметри. Разгнівана богиня покинула Олімп і прийняла подобу простої смертної. На землі все перестало рости и плодоносити, почалися голод та розруха. Тоді Зевс наказав Аїдові відпускати жінку на землю на дві третини року. Але кожного року, коли Персефона повертається до Аїда, Деметра і вся природа починають журитися, і настає зима...»
А римська міфологія і її традиції теж викликають цікаві асоціації:
«Церера - римская богиня жатви, покровителька плодючості» Генеологія: мати Прозерпини. З 11-12 квітня проводились так звані цереалії (празники веселощів і гостинності на честь Церери), що тривали тиждень. Цереалії особливо дотримувались плебеями (нижчими класами, простолюдинами), котрі наряджались в білі одежі. Жертвопринесення - медові соти, плоди, свині. Поступово культ Церери злився з культом італійської богині Теллури і Деметри, але празник цереалій зберігся....“ ...
Цікаво, що в українській мові отримати прізвище від імені "Дмитро" можна дуже багатьма способами: Дмитрук, Дмитришин, Д(и)митрів, Дмитревський, Димитрівський, Дмитрашевський, Дмитрусів, Дмитрищів, Дмитрас(ш)евич, Дмитревич, Дмитриненко, Дмитренко, Дмитерко, Дмитрищанський, Дмитрухайло, Дмитрула і т.п... ну і з врахуванням вищенаписаного: Митриненко, Митрів, Мицько, Мицьків, Мицькевич, Мицькович, Мицьковенко, Мицьківчук, Мицяйло, Мицюхів, Мицьо та інші... Тому, хоча українці (колишні русини) і не претендують на духовне спадщину поета Адама Міцкевича, існування його пам"ятника у Львові виглядає у світлі вищесказаного доволі симолічним, бо, виявляється, у поета таки русинське прізвище.

Немає коментарів:

Дописати коментар