пʼятниця, 12 червня 2009 р.

Дещо про "былины"

Якось натрапив на одну цікаву статтю, потім вона щезла з інету, тому вирішив привести її зміст тут. Автор статті і її адреса в інеті мені невідомі. Отож:

РОССИЙСКИЕ БЫЛИНЫ И «УКРАИНСКИЙ ВОПРОС»

Немножко по одной спекулятивной теме под названием «былины»

Термин «Былина» был рожден в 1839 г. И. П. Сахаровым в одном из разделов его книги «Сказания русского народа», что относит сей термин к разряду не народного, а сугубо исследовательского. До сего же времени, сей термин был не известен, ни народу, ни историческому миру. Здесь можно сделать только одну оговорку на то, что сие слово однажды проходило в оригинальной версии «Слова о Полку Игореве», но с переводом на понятный российский язык, как «бытие». Сам же эпос был известен народу не как «былины», а как сказины и старины.

Начало «познания» былинного эпоса было положено в 60-х годах 19-го века, П.Н. Рыбниковым, который оказавшись в ссылке в Олонецкой губернии (Карелия), случайно услышал от местных жителей и записал ряд сказаний, кои он позже назвал «Исландией русского эпоса». Находясь в Карелии П.Н. Рыбников записал всего 221 сказание. По следам Рыбникова 1871-1872 годах в Калелию ездили рад исследователей, в частности А. Ф. Гильфердинг, который там записал 318 былинных текстов от разных сказителей, кои были опубликованы в его собрании «Онежские былины». Впоследствии, в Карелию выезжал ряд экспедиций, результатом работы которых стало создание так называемого «былинного эпоса».

Впоследствии собирание былин было перекинуто и на другие регионы, хотя главным хранителем эпоса являлся далекий глухой север, Оленецкая и Архангельская губернии, где только в Олонецкой губернии было собрано более 90% всех былин. Примечательно здесь то, что большинство былин завязаны на Киевский трактат, хотя как писал Миллер «олонецкие сказители «не прикрепили ни одного богатыря к своей почве», «не создали новых былевых сюжетов», что отдельные попытки распевать в виде былин сказки оканчивались неудачей, и что явные нелепицы, спетые сказителями, объяснялись ими священной традицией («так поется»). Феномен географической связи с одновременной удаленностью сюжетов былинного эпоса от таких городов как Киев и Москва до сих пор не изучен.

Интересным обстоятельством былинного эпоса является то, что практически ни одна из российских былин не содержит в себе языческой традиции, что уже опровергает саму их давность - даже имена богатырей как Илья, Алеша, Иван, и Попович не славянского, а библейского происхождения, а такое отчество как «царевич», вообще татарского, впервые упомянутого в разрезе московского царства, бо Русью правили князья, а не цари.

Другой вопрос в этимологии «былинного – богатырского эпоса», где слово богатырь» есть татарского происхождения, как например в Плюшаровском Энциклопедическом Словаре: «Богатырь - слово языков монгольских, в которых оно произносится багадур, батур, батор, бегадар, распространенное ныне по всему востоку, значит герой. Титул богатырей получали у Монголов и Турок удалые воины, которые трижды вторгались первые и поодиночке в неприятельские ряды, и убивали по крайней мере одного человека». Такого же взгляда придерживается и В. И. Даль, кто писал, что «Богатырь м. татар, человек рослый, дородный, дюжий и видный; необычайный силач», а также и М. Халанский, который считал, что слова «богатырь» употреблялись как кмет, витязь, муле, воин, храбрый», а также Миллер, кто пишет, что «восточное, монгольско-тюркское происхождение имени богатырь вполне доказано: по мнению ориенталистов, монгольское слово багатур, означающее храбреца, молодца, перешло в тюркско-джагатайское багадур и далеко распространилось на западе среди русского и инороднеческого населения». Тоже самое находим и Фасмера: «Богатырь: Заимств. из др.-тюрк. *bayatur (откуда и венг. bator «смелый»), смелый, военачальник», шор. payattyr «герой», монг. bagatur, калм. Batr»

Таким образом, подводя итог вышесказанному, можно заявить, что,

1. Слово «былины» равно как о их содержании «читающий» мир Российской империи впервые услышал не ранее середины 19-го века, т.е. 150 лет назад, что относит былинный эпос в разряд исторических «новоделов».
2. Российский былинный эпос в своем подавляющем большинстве имеет карельское, а не общероссийское происхождение, хотя карельские сказители «не прикрепили ни одного богатыря к своей почве»
4. Былинный эпос, не содержит в себе языческой традиции, что на ряду поздней этимологической составляющей персонажей равно как и их итсрической неизвестностью не может считаться старинным.

"УКРАИНСКИЙ ВОПРОС".

С этой дилеммой столкнулся наверное каждый украинец, кто неоднократно слышал упреки россиян в том, что все киевские былины были созданы исключительно российским народом и ни одной украинским. Сие заявление абсолютно абсурдно и ничем не отличатся от такого, как например, что россияне едят кислые щи, а украинцы не знают, что это такое.

И действительно, откуда украинскому фольклору знать термин «былины», когда сие слово было придумано Сахаровым в Петербурге всего сто пятьдесят лет назад, и более того, что российские историки собиранием народного эпоса на малороссийских землях вообще не занимались, хотя сама идея былин на украинских землях проходила в огромном количестве в такой форме как сказины, старины, складки, песни, думы, коляды, запевы, щедровки, гаївки песни русальные, «троецькі» купальские, и др.

К большому сожалению сбором украинского фольлрка занимались лишь энтузиасты, чью работы фактически издавались малым тиражом, коих и по сей день трудно найди даже в библиотеках. К сиим авторам можно отнести П. Кулиша («Записки о Южной Руси», т. I—II, 1856—1857), О. Бодянского, Н. Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии», 1843), Я. Головацкого («Народные песни Галицкой и Угорской Руси», 1863—1865), И. Рудченка («Народные южно-русские сказки», 1869), Цертелева, М. Максимовича, П. Лукашевича, «Малорусские и червонорусские народные думы и песни», 1836; А. Метлинского, Народные южнорусские песни, 1854).

Сборник украинских былин богатырского эпоса размещен на сайте УКРАЇНСЬКІ БИЛИНИ, кой сразу начинается вопросом «Хіба існують українські билини?» [home.skif.net]

Ценность же большинтсва украинских «былин» в отличии от карельских в том, что они букавльно напичканы языческими элементами Древней Руси, а следовательно их возраст уходит в века до-Владимирвского крещения Киева. Чего только стоит наше Если Слово о Полку Игореве о Черниговских и Киевских князьях, кои там названы внуками Дажьбога. Или же, например, былина «от бабы Гуйдулихи» записанная Клешом в «Записки о Южной Руси» Кулиша, начинаетс яткими словами: «Быв на Руси Чорный Бог, Пред ним стояв Туров рог». В "Черниговских губернских ведомостях" за 1855 г. была опубликована замечательная "Сказка про бога Посвыстача", от же Посвист (Стрибог) идол которого стоял в Киеве возле Перуна.

Став чорны орел над морем литать, А литавши, став въун голосом казать:
"Пхе, Руська кость пахне!" Эй вы слуги мойи вирныйи!
Не єсть се бог наш Посвыстач бог настоящи, Що въун своєйи буры не втышив,
Да наши корабли и такъуй сыли потопыв; Десь наш Бог Посвыстач спав,
Чи в Макуши гуляв...

Особо интересна былина, записанная Миролюбовым от прабки Варвары, в коей приводится версия о потопе и о египетском царе (Боге) Свароге, чей идол стоял в у славянского племени ретарей, на землях сегодняшней Германии. Информация о Свароге прошла только один раз от хрониста 6-го века Малалы со вставкой в Ипатьевскую летопись. Спрашивается, ОТКУДА женщина из украинского села могла получить такую информацию?

"Когда Земля Ойразская погибла в огне и воде, снеге и льде, Царь Сварог с 12 Царями Сварожичами спас всех, кто послушался. Непослушные все погибли. Отплыли Ойразы в бурю по морю и поплыли, как Царь Сварог Трезубом показывал, все на полудень и на полудень. Взяли они с собой только немного коров, коней и овец, да птицу - кур, гусей, уток. Плыли они и не день, и не два, пока нашли горы и Зеленую Землю. И когда отплыли, уже утром видели на том месте, где была Ойразская Земля, туман и тучи. Над тем туманом и тучами летали птицы. Приплыли Ойразы до твердой земли, и Царь Сварог повернул назад, хотел еще спасти, кого можно. Однако, когда приплыли до того места, где Земля Ойразская раньше была, ничего не нашли. Только плавали еще в воде трупы, доски, разное хоботье. Поплакали Ойразы и назад повернули.

Поставил Царь Сварог над Пращурами нашими Царя Вентыря, а сам с 12 царями младшими поплыл еще дальше на полдень, Игипетской Земли искать. Скоро вернулся, бо не нашел Игипту. Стал Царь Сварог Землю устраивать, людей расселять, коров разводить. Запретил три года мяса есть. Поплыл снова на полдень искать Игипету. На тот раз нашел и 30 лет учил людей, как пшеницу сеют, как плуги, шабли куют. Тем часом Русы обжились на Новой Земле. Тридцать Царей - Родовиков было над ними. Старший Царь Вентырь был главным над ними". (Миролюбов Ю.П. "Сказ Прабки Варвары", т. 9.).

Еще более уникальна Русалка Днестровая с такими фразами как:

«Святовида лиця ясні За Лабою Славлян чтив, Купайловий тапок красний Царинами витром спив.
Гайся на честь гарной Лади Пеньом девиць розлягав, Мір в подяци для Коляди Веселячись снопи клав.
Над ярою Волтавою Суд Любушин мир давав, Над Денпром славотицьою Так Ярослав ся вславляв.
Городища де бували, Днесь могили ся звели, Богів храми де стояли Грехит мохи поросли.
По за води по за тихі З Славоу гаразд пробував, Загудивши вихорь лихий И слиди их позмитав! —
Красна Ретра з Арконою Пилом вичним припали, Дити вирні з матерьою Десь в безвистьох изчезли...
Из Русина щирой груди В побратимий летит край, Побратимі де сут люди По за Вому за Дунай». (РУСАЛКА ДНИСТРОВАЯ (Ruthenische Volks-Lieder) У БУДИМИ. Письмом Корол. Всеучилища Пештанского. 1837.)

И все тот же вопрос откуда такая подробная информация на украинских землях 19-го века, бо о Свантевите, Боге Ругиян (остров Руген, Руян) и Ретре писали только Саксон Грамматик и Гельмонд, чьи работы были переведена на английский язык и стали доступными только совсем недавно.

И это только краткие отрывки, из того, что уже публиковалось, я же уже мочу за весь раздел козацких дум, действительно настоящих былей с реальными историческими персонажами

В общем и целом украинский фольклор необычайно богат, что даже при беглом рассмотрении в нем отчетливо проглядывается наша богатейшая история, а при системном и научном подходе к сему вопросу, украинский былинный эпос мог бы стать целом разделом науки, да еще и таким, что «карельским историям» там и делать будет нечего.

вівторок, 27 січня 2009 р.

Українська і литовська

Вчу потроху литовську. Взагалі то чим далі, тим все більше відкриваю для себе певну спорідненість литовської з українською. Можливо, є у них якісь спільні прадавні витоки , хоча, поза сумнівом, ці мови взаємодіяли впродовж історії.

Звернув увагу на таку от обставину. Здається очевидним, що основою, фундаментом слів є їхні кореневі частини, особливо приголосні. Тому при переході слова з мови в мову голосні звуки кореня варіюються сильніше, аніж приголосні. Ну а такі частини слова, як префікси, суфікси і закінчення зазнають найбільших змін як при переходах слів від мови до мови, так і в ході еволюції самих мов. Так от, "впало в око", що особливості мов, їхня окремішність визначаються саме отими "другорядними" префіксами, суфіксами і закінченнями", особливо "закінченнями". Бо побутує думка, що різниця в мовах в першу чергу визначається різницею в озвученні понять - різницею слів. У випадку української та англійської десь так воно частково є, внаслідок специфіки англійської мови. Але у випадку української і литовської чи не ключовим є освоєння правил зміни слів при відмінюванні по числах, родах, часах, відмінках... А ці правила визначаються саме тим, як змінюються закінчення.

Найпростіший приклад: слово "йти" (укр.) - "eiti" (Ейті)(лит.) виглядає доволі подібно, але:

йду, йдеш, йде, йдемо, йдете, йдуть - einu (ейнУ), eini, eina, einame, einate, eina,
йшов, йшла, йшло, йшли - ėjo (ейО), ėjo, ėjo, ėjo,
йтиму, йтимеш, йтиме, йтимемо - eisiu (Ейсю), eisi, eisiu, eisime

Приклади "подібних" базових дієслів: йти - eiti ; стояти - stovėti ; бігти - bėgti; втікати - tekėti ; давати - duoti; продавати - parduoti... і багато інших... але див. абзац вище...

Приклади подібних іменників: місто - miestas ; килим - kilimas ; базар - turgus (від торгувати); очі - akys (акіс); земля - žemė (жЄмє); зоря, звІзда - žvaigždė (жвЯйґждє); і багато інших...

але закінчення при відмінюваннях змінюються зовсім по іншому, ніж в українській... наприклад, якщо є чоловіче ім"я "Вінцас", то, скажімо, "Вінцасу, Вінцасові" буде звучати як "Вінцуй"...

у литовській нема середнього роду... Одні і тіж поняття, озвучені словами української і литовської мов, доволі часто мають різні роди. Приклади: день - diena (дєнА, ж.р.), ніч - naktis (нактІс, ч.р.), ніжність - meilumas; gležnumas (ч.р.), пам'ять - atminimas; atmintis (ч.р.) і ін.

Ще можна звернути увагу й на таке - візьмем слово "місто"- miestas ... в українській споріднені слова, від яких походить, чи з якими пов"язано слово "місто" і понятійно, і фонетично - це слова "місце, міст, мостова, мостити..." Відповідні слова литовською - "užuovėja (ужуовЄя ; "уо" - дифтонг наподобі як у анг. слові "Уотсон"), tiltas, "мостова" не має аналогу, grįsti "... так що слово miestas (місто) у них запозичене... є варіант, що від поляків (miasto), інший - від предків українців - з Київської Русі, або ще раніше... але поляки - католики появились тут пізніше, аніж київські православні (московське так зване православ"я появилось тут у 16-17 ст. і загарбало всю київську православну а також уніатську спадщини)... про ще раніші часи мені нічого не відомо, але інтуїтивно я відчуваю, що литовська ближча до української , аніж до польської, котру у свій бік деформували латина і католицизм...

А от ще один приклад явного і цікавого запозичення литовською з української: церква (укр.) - bažnyčia (лит.) (бажніча) , очевидно, від слова "божниця", котре від слова "Бог". "Бог" же литовською dievas . В сучасній українській своє давнє слово "божниця" хоч і зрозуміле, але витіснене словом "церква" (староцерковне цръквь, цркы, німецьке Kirche, англійське church ("чарч", звідки прізвище Черчіль), шведське, фінськое, естонське і ін. Kirka - все це походить від грецького to kiriakon = "дім Господа").

І ще один цікавий момент... Для кого українська мова рідна, той знає оте миле так зване сільське (а насправді дуже давнє) "-сі, -ся": "я дивлюся - я дивлюси(і) - я си(і) дивлю" в значенні "я собі дивлю"... або "я задумавсь - я си задумав - я собі задумав" ... так от, в литовській таке "-сі" існує, як літературна норма... Приклади:

задивився - задививсі(и) - [я] сі(и) задивив - užsižiūrėjau (ужсіжюрЄяу)
задумався - задумавсі(и) - [я] сі(и) задумав - užsigalvojau (ужсіґалвОяу)
розписався - розписавсі(и) - [я] сі(и) розписав - pasirašiau (пасірАшяу)
розбігся - розбігсі(и) - [я] сі(и) розбіг - įsibėgėjau (ісібєґЄяу)

але у нас то "-сі(и)" є зрозумілим скороченням від "собі"... литовською ж "собі"= "sav"/сав/... З іншої сторони, литовська мова загальновизнана, як архаїчна мова індоєропейської мовної групи... тоді не виключено, що якісь пласти української мови "ще архаїчніші" :)

Приклади литовських слів, котрі не викликають жодних асоціацій та думок про запозичення, спільне минуле, чи спільне походження із українськими:

ріка - upė (упє), груша - kriaušė (крЯушє), година - valanda (валандА), кінь - žirgas (жірґас), стрикоза - laumžirgis (лаумжІрґіс, тобто кінь водяної відьми (лаума), русалки чи то мавки, які заманювали чоловіків до води і топили)...

Вцілому литовська мова "на слух" і особливо у вимові є набагато м"якшою, ніж українська чи російська. Перш за все в литовській немає зовсім нашого звуку "и", також відсутнє "тверде" "е" - зате "м"якого" "е" є кілька різновидів, і то не те саме, що наше "є". По вимові оті литовські "е" чимось нагадують зм"якшене "и" у сільських діалектах Львівщини (коли кажуть, наприклад, не "пити", а "п'(и/е)ти"... також дуже поширені у словах звуки "іа=я, іе=є, іu=ю" (як і специфічні для нашого вуха дифтонги "-uo=уо, -ua=уа, -au=ау"), але вимовляються вони по іншому, не пом"якшуючи попередню приголосну так, як це є в українській мові... також частіше трапляється нерівномірний розподіл між голосними і приголосними звуками... ну а відомі литовські закінчення слів на "-ас", які стали причиною анекдотів серед слов"ян, є ознакою приналежності слова до чоловічого роду. Між іншим, не тільки закінчення на "-ас", аналогічно "-ус, -юс, -іс, -айтіс, -а"...


понеділок, 26 січня 2009 р.

Українська і латинська

Вже давно мою привертають увагу де-які паралелі (чи то перетини) між словами українськими та словами латинського походження. Подививсь по інтернету - подібних прикладів не знайшов. Тому приводжу їх у цьому блозі.

Отож, перша група слів, що за своїм змістом пов"язані, умовно кажучи, з поняттями сили, значимості, впливовості:

Слова латинського походження:

Магія, маг (чарівництво, чарівник, людина, котра сильна своїм вмінням чарувати), магістр (людина, сильна своїми знаннями), магістрат (центр сили-влади у місті), магнат (людина, сильна своїм багатством), магнолія (рослина з сильним запахом), магніт (притягаюча сила), Магдебург (можливо, могутнє місто) і інші...

Українські слова:

Змагання (на-), змагатись (на-), перемагати (ви-), перемога (ви-), вимогливість, могутність, могти, можете, муж (мужність, за мужем, заміжжя), можливість, (може) , межа, між, поміж, безмежність ... а от ще цікаве слово - могила (можливо, як місце таємничої сили; місце, де зникають проблеми і збуваються бажання, де всі зустрічаються; місце, де все можливо, тощо...)... можливо, що із "змагатись" пов'язане слово "мах(/г)ати" і його похідні (вимахувати, тощо)

В Індії: Мага Раджа (могутній володар)... політичний діяч Індії Магатма Ганді...

Російськомовні переклади давньоіндійської літератури переводять звук "г" в "х", тому в таких перекладах читаємо "махатма" замість "магатма" і т.п.

Цікаво, що в російській мові з того всього є лише слово "могущество" = "могутність"... тому етимологія цих слів і понять є франментарною...
решта слів:
змагання - соревнование;
перемога - победа;
вимогливість - требовательность;
могти - мочь; але "можете", тому "муж", "мужик", "мужественность", "замуж" в них є...
межа - черта, граница, крома
між - меж, между
безмежність - безграничность


Друга група слів, що привертає увагу, пов"язана з поняттями звуку, голосу.

Слова латинського походження::

вокал, вокаліст, провокатор, адвокат (ходить на промови) ...

Українські слова:

співак, квакати, квоктати, воркота(і)ти, вакати, гавкати, пл(/в)акати, вякати, дзвякати, дзвонити, дзвеніти, дзвін(ок), звук!


Третя група слів пов"язана з поняттям "лити":

Латинські слова:

літра, літус (узбережжя, пляж), лот (пристрій для вимірювання глибини), флот, лотос (квітка на воді) і інші...

Українські слова: див. допис "Полтва, Полтава, Вілтава"...

отож, цікаво ))...

субота, 17 січня 2009 р.

Полтава, Полтва, Литва

Прочитав я статтю про походження назви "Литва" http://www.countries.ru/?pid=2158 , http://www.klgd.ru/ru/city/750/almanac/a4_22.php?print=Y ... В цих статтях академік Зіґмас Зінкявічюс описує історію пошуків походження назви країни і подає короткий аналіз наявних гіпотез. Висновки автора:
"...Поэтому более достоверной, нам кажется, является гипотеза Казиса Кузавиниса (Кazys Kuzavinis), изложенная в издании "Kalbotyra", т. 10 (1964 г.), стр. 5-18 и т. 17 (1967 г.), стр. 135-137. К. Кузавинис полагает, что начало для названия Lietuva дал гидроним Lietauka - правый приток реки Neris, который вытекает из болотистой местности, называемой тоже Lietauka, и впадает в реку Neris. Это небольшая речка, около 11 км длины, находящаяся недалеко (30 км) от Kernave - одного из главных политических центров старолитовского государства. Полагается, что князь Рингаудас (Рингольд), по-видимому отец основателя Литовского государства Миндаугаса, управлял именно Кернавской землей.

Современное название речки Lietauka (отсюда и название болот; ещё имеется приток Lietaukele) без всякого сомнения является славязированной формой (со славянским суффиксом -ka) от гидронима, имевшего первоначальную форму Lietava, причём данная форма до сих пор сохранилось в памяти старшего поколения местных жителей, она зафиксирована и в письменных источниках.

По мнению К. Кузавиниса, от гидронима Lietava с течением времени получили название окрестности данного гидронима, а впоследствии указанное название стало этнонимом. Ведь для балтийских народов является характерной следующая модель развития этнонимов: гидроним > название края > этноним. С течением времени форма Lietava превратилась в Lietuva, путем замены суффикса -ava на -uva, так как оба варианты являются ответвлением одного а того же суффикса. Наименования с -ava в настоящее время являются популярными в Латвии, а в Литве они редкие, постепенно заменяются вариантами с -uva. Первоначальную форму названия Литвы с -ava сохранили латыши (Lietava) и уже исчезнувший зетельский (дятлавский) литовский говор в Белоруссии (Lietava). Данный вариант обнаруживается в некоторых источниках, написанных на латыни и на славянских языках, напр., лат. Littavia у Яна Радвана (1588 г.), Литавия в граматике Мелетия Смотрицкого (1619 г.). Ср. русск. литов-ец, литов-ский., ст.-русск. литов-ники (в Псковском, Новгородском летописях), лат. Lithov-ini (хроника Дусбурга) 'литовцы'.

Гипотеза К. Кузавиниса является весьма правдоподобной. Сомнение может вызывать лишь то обстоятельство, что гидронимом Lietauka <>

Первоначальная праформа Lieta (Leita) - это образование при помощи суффикса t от корня, лежащего в литовском глаголе lieti 'лить', корня, который является очень древним, ср. лтш. Liet 'лить', др.-прусск. pra-lie-ton 'прилитое', ст.-сл. li-jati 'лить', гр. a-lie-son 'чаша', лат. litus 'взморе', тохарск. lyam 'озеро'. Между прочем, этноним Lietuva с глаголом lieti связывал в нач. 18 века Пилипас Руйгис (Pilypas Ruigys) в труде "Мелетема литовского языка" (на лат. яз), который был издан лишь в 1986 г.

Первоначальное значение гидронима Lietauka - Lietava видно и из физиографии, так как данная речка, как и другие реки, имеющие название с корнем Liet-/Leit-, протекает по низине; имеет пологие берега и широкие долины, поэтому легко вы-ли-вается (по лит. issilieja) из берегов.

Я з глибокою пошаною відношуся до литовської культури і мови, її древності і самобутності. Вцілому розуміючи і саму ідею автора, і ньюанси та акценти статті, все ж хочу зауважити, що і слов"янське солово "лити", і відповідне йому литовське слово lieti 'лити', - за своїм походженням може виявитися ще більш давнім, аніж самі поняття "литовці", "балти" та "слов"яни"... Детальніше ці думки я виклав у дописі Значення і походження слів, мова, історія: Полтва, Полтава, Вілтава... В ній я пробую показати, що слово "лити" є дуже давнім, системотворчим словом, котре увійшло не тільки в такі назви, як Литва, Латвія, Латина, Лтава, Вілтава, Полтава, Полтва і багато інших, охопивши величезний регіон, але й стало причиною появи багатьох загальновживаних сьогодні понять, таких як поле, площа, плац, палац, флот, лотос, літра, література та ін.


пʼятниця, 16 січня 2009 р.

Міцкевич - Митрів - Дмитрів

Є такий львівський художник-постімпресіоніст Микола Николин http://picasaweb.google.com/stiklaspalvis/MikolaNikolin# . Дуже гарна людина, з народною душею і народним прізвищем. Прізвище у нього народне тому, що походить воно від слова «Миколин» і відповідає на питання «чий?». Але «в народі» часто говорили не «Микола», а «Никола, Николай», от і дав якийсь предок нашого Николи – теж Никола – своїм ім'ям прізвище свому подальшому роду.

Коли я дивлюсь на пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові, то часто згадую Миколу Николина. Бо завдяки попередньому усвідомленню суті його прізвища я пізніше задумався і зрозумів суть прізвища відомого поета :). Але заради справедливості також зазначу, що прізвище батька моєї тещі теж Міцкевич, а ім’я її рідного брата Адам, тому з Адамом Міцевичем я розмовляв не один раз :) ... Отож, усі знають, що Адам Міцкевич – відомий польський поет і патріот. Про місце, де стоїть львівський пам’ятник поету, відомо наступне:
«...“Колись на площі Міцкевича (у Львові) були шлюзи і водяний млин…” У газеті «Високий Замок» автор статті Танас Никифорук писав, що у ХVІ—ХVІІІ ст. значну частину сучасної площі Міцкевича займали міські укріплення. Шлюзи регулювали течію ріки. Площа утворилася наприкінці ХVІІІ ст. після знесення міських укріплень. Полтва текла вільно, розділяючись на рукави й утворюючи острівець. На ньому був колодязь і капличка Богородиці, звана Лорето. Згодом Полтву почали перекривати. Новоутворену площу 29. 06. 1843 р. назвали іменем ерцгерцога Фердинанда д’Есте, тодішнього губернатора Галичини, спорудили йому пам’ятник. Далі розташовувся будинок князя Каліста Понінського, попередник Будинку книги (пл. Міцкевича, 8). На колодязі, на пл. Фердинанда 1862 р. з ініціативи та за кошт графині Владислави Бадені встановили мармурову статую Марії Богородиці. Саме ця статуя дала назву площі — Марійська...»
Самої статті з «Високого Замку» в інеті я не знайшов, цитата взята із доволі специфічної, але з цікавим фактажем, статті Марії Шунь http://observer.sd.org.ua/news.php?id=14027 ) ... Там же також вказано:
«...10 грудня 1898 р. на конкурсі переміг проект Антона Сулими-Попеля (пам’ятник у вигляді колони). Колона Міцкевича повинна була розташовуватись на кордоні Марійської площі та Гетьманських Валів (проспект Свободи). 1903 р. вже провадили земляні роботи, готували фундамент під гранітні блоки, але розлилася Полтва...Тоді вирішили пам’ятник Міцкевичу поставити в центрі площі, де вже були фонтан і скульптура Богоматері. На місце будови звезли багато піску, тому деякий час площу називали Львівською Сахарою. Наріжний камінь заклали в день ювілею поета 24 грудня 1898 р. Навершя пам’ятника (заввишки 3 метри) виконав український скульптор Михайло Паращук (згодом емігрував до Болгарії і довгі роки плідно працював у Софії). 10 жовтня 1904 р. пам’ятник було відкрито. Львівський композитор Станіслав Невядомський написав спеціальну кантату, яку виконував перед монументом зведений хор зі 150 осіб. Урочистості з нагоди відкриття тривали тиждень...»
... Самому Адаму Міцкевичу у Львові побувати не довелось... Причини появи пам’ятника Міцкевичу приблизно такі ж, як і теперішня поява у Львові пам"ятника Тарасові Шевченкові - в тогочасних політичних реаліях існування Російської та Австро-Угорської імперій Львів був чи не найбільшим культурним центром, культурною столицею розділеної Польщі (фото старого Львова з фотовиставки Танаса Никифорука http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=30828 ). Однак рівні суспільних свобод у Автро - Угорській імперії і тиранічній царській Росії були не порівняні. Адам Міцкевич був одним із найвідоміших польських поетів свого часу, а також символом польського духу і прагнення поляків до відновлення своєї свободи і політичної незалежності. От вони і поставили йому цей пам"ятник у Львові. Всі ж пам’ятники Міцкевичу можна побачити тут: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%90%D0%B4%D0%B0%D0%BC#.D0.9F.D0.B0.D0.BC.D1.8F.D1.82.D0.BD.D0.B8.D0.BA.D0.B8_.D0.90.D0.B4.D0.B0.D0.BC.D1.83_.D0.9C.D0.B8.D1.86.D0.BA.D0.B5.D0.B2.D0.B8.D1.87.D1.83 А народився майбутній поет біля села Новогрудки в Литовській губернії (теперішня Білорусія), в родині збіднілого шляхтича (мати його походить з родини хрещених євреїв)... Нині на духовну спадщину поета, окрім поляків, також у певній мірі претендують сучасні білоруси та литовці, про що у мене якось відбулась дуже цікава розмова із паном Степаном Апуневичем. Пан Степан показував мені доволі давні книги, надруковані білоруською мовою на латинці – поезію Адама Міцкевича. Він
пояснював мені походження прізвища Адама Міцкевича, а також вказував давню транскрипцію назви теперішньої білоруської столиці – не Мінськ, а Мєнськ.

Але фундаментально задуматись над тим, що означає прізвище «Міцкевич», я отримав нагоду, коли перетинав українсько – польський кордон і мав одну спеціальну довідку з польським перекладом, в якому писалося, що я єстем Юрій син Боґдана. Я звернув увагу на те, що польською я є не «Богданович», а - «син Богдана». Мене здивувало, що у поляків нема форми «-ич, -евич, -ович»... То що – її ніколи не було? Чи була, але потім чомусь зникла? ... Ото новинА! - «Міцкевич» - не польска форма!!! :) Звичайно, ніхто не ставить під сумнів польськість реального Адама Міцкевича – мова йде про прізвище і про походження роду по батьківській лінії. Велику кількість суспільних польських діячів із прізвищами на «-ич, -евич, -ович», напевно, можна пояснити полонізацією навколишніх слов’ян – сусідів (зокрема, умовних «українців» і «білорусів» - а по суті «русинів», нащадків Київської Русі, котрої вже не стало), у яких така форма була вживаною. Таке «перетікання генофонду» під впливом політичної коньюнктури було цілком реальним, наприклад, як у часи розквіту Речі Посполитої, котра в певний період була чи не наймогутнішою державою Європи, так і пізніше. А взагалі-то у слов’ян ота форма, котра утворюється додаванням до імені батька суфікса «-ич,-евич,-ович», є доволі поширеною і добре зрозумілою за своєю суттю. Наприклад, Мілошевич, Караджич, Конахович, Белькевич, Хацькевич, Апуневич, Дмитраш(с)евич, Петрушевич і т.д. і т.п. ... як і просто природня форма словотворення: цар – царевич - царівна, король – королевич – королівна, князь – княжич – князевич – князівна., піп – попович – попівна тощо.. У випадках з іменами вона теж означає "зменшення": Мілошевич - то є малий МІлоша, син Мілоша, Богданович – син Богдана, ну а Міцкевич - то, відповідно, є син Міцька, малий Міцька... Тепер наступний крок - вияснити, що означає саме ото "Міцько" ... очевидно, що "Міцько" - то є Митрій, Дмитрій, Дмитро... "Міцько" - то така ж народна, проста, натуральна форма імені, як і "Никола", як і "Місько"... Прізвище "Міцькєвич" є аналогічним до прізвищ "Николин, Николишин" чи «Міськів, Миськів, Миськєвич». Найсуттєвішим тут є власне отой ньюанс – давня, простонародна, сільська основа походження того прізвища!

Отака історія... :) ... Нинішні львів’яни мають в центрі міста пам"ятник талановитому нащадку якогось власне Міцькового сина, котрий дав наймення роду ... Вся суть в тому, що на нинішній час (але не колись давно! ) простонароде ім"я "Міцько, Міцик" (котре Дмитрій, Митрій) у нас стало екзотикою (Міцьками хіба ще інколи називають котів), в той час як форма "Місько" (котрий Михайло) збереглася, є понині всім зрозумілою і вживаною, але знову ж таки як певний символ простуватих або близьких взаємовідносин людей... Отож, дещо кумедним – таким собі добродушно-іронічним усміхом історії - виглядає те, що для більшості навколишніх людей у "благородному імені польського поета, котрому благородний пам"ятник в самому центрі Львова є одним із символів львівського архітектурного аристократизму" почути простецьке і нині вже відмерле, та ще й не польське, а своє, рідне, "Міцько" - то є занадто парадоксально ... :)

Канонічна ж форма - "Дмитрій"= "Димитрій" - грецьке ім’я, пов"язане з давньогрецькою богинею плодючості Деметрою (римський аналог «Церера»)... В греків Деметра, будучи богинею плодючості та землеробства, також вважалася покровителькою материнства. Значення її ім’я - "мати-земля". Генеологія: середняя дочка Реї і Крона, сестра Зевса, Аїда, Посейдона, Гери і Гестиї, мати Персефони (батьком став рідний брат Деметри Зевс), Плутоса (батько - Іасіон), Арейона і Деспойни (батько - Посейдон). Як писав Шевченко у поемі «Кавказ» - «... такі у нас на небі...» :) http://www.foxdesign.ru/legend/demetra1.html
«... Персефона була призначена Зевсом для Аїда і украдена у Деметри. Разгнівана богиня покинула Олімп і прийняла подобу простої смертної. На землі все перестало рости и плодоносити, почалися голод та розруха. Тоді Зевс наказав Аїдові відпускати жінку на землю на дві третини року. Але кожного року, коли Персефона повертається до Аїда, Деметра і вся природа починають журитися, і настає зима...»
А римська міфологія і її традиції теж викликають цікаві асоціації:
«Церера - римская богиня жатви, покровителька плодючості» Генеологія: мати Прозерпини. З 11-12 квітня проводились так звані цереалії (празники веселощів і гостинності на честь Церери), що тривали тиждень. Цереалії особливо дотримувались плебеями (нижчими класами, простолюдинами), котрі наряджались в білі одежі. Жертвопринесення - медові соти, плоди, свині. Поступово культ Церери злився з культом італійської богині Теллури і Деметри, але празник цереалій зберігся....“ ...
Цікаво, що в українській мові отримати прізвище від імені "Дмитро" можна дуже багатьма способами: Дмитрук, Дмитришин, Д(и)митрів, Дмитревський, Димитрівський, Дмитрашевський, Дмитрусів, Дмитрищів, Дмитрас(ш)евич, Дмитревич, Дмитриненко, Дмитренко, Дмитерко, Дмитрищанський, Дмитрухайло, Дмитрула і т.п... ну і з врахуванням вищенаписаного: Митриненко, Митрів, Мицько, Мицьків, Мицькевич, Мицькович, Мицьковенко, Мицьківчук, Мицяйло, Мицюхів, Мицьо та інші... Тому, хоча українці (колишні русини) і не претендують на духовне спадщину поета Адама Міцкевича, існування його пам"ятника у Львові виглядає у світлі вищесказаного доволі симолічним, бо, виявляється, у поета таки русинське прізвище.

Полтва, Полтава, Латина

По ходу дослідження витоків назв "Полтва, Полтава, Вілтава" мою увагу привернуло наступне... В статті http://www.hrono.info/etnosy/latvieshi.html автор висловив думку:

"...Название «латвиеши» в конечном счете происходит от этого индоевропейского «корня гидронимов l-t», от обозначения воды (кстати, латинов-римлян, видимо, тоже)..."
Хоча цей автор ніяк свій здогад щодо латинян не аргументував, я вирішив дещо перевірити - просто пошукати якісь відомі слова - терміни латинського походження, котрі б доповнили наш ряд споріднених слів - понять "лтава, полтава, полтва, литва, лити, плисти, плескати, плесо, плитко, поливати, плавати, латаття, полито, болото... (див. статтю "Полтва, Полтава, Вілтава" цього блогу)" ... Перші слова, котрі відразу спадають на думку: "лотос" - водяна квітка, "лот" - пристрій за замірів глибини, відповідно "лоц(т)ман, лоц(т)ія", флот (от де працює заміна "ф" на "п"! : плот - флот) , кашалот, флакон (плакон) і т.п... Латинське слово "pluvia" = злива (споріднене з "поливати", "плювати") http://www.ruslat.info/display.php?PHPSESSID=no&word=pluvia&type=full&action=search латинське "fluere"= "плуере"= "текти, литись" (від "полити") http://www.ruslat.info/display.php?word=fluere&type=full&action=search

Тут несподівано для себе я зробив ще одне цікаве відкриття! Інколи у фізиці, частіше у медицині, а найчастіше у торгівлі - використується одиниця об"єму "літр (по народному літра"), котре, як відомо, походить від латинського слова "litra" http://www.ruslat.info/display.php?word=litra&type=full&action=search А от від чого походить те латинське слово "litra"? Адже "лити" латиною "fundere"!!! http://www.ruslat.info/display.php?action=search&by=%CB&nr_page=10 Отожбойвоно! :) Загальновживаний фізичний термін "літр " походить від латинського "літра", котре могло б бути пов'язаним із словом "лити"... "літрою" можна було б називати всяку посудину для наливання чи виливання рідини!!! ... подібно до того, як слово "макітра" - посудина для тертя маку! - "мак+терти= макітра", "лити -> літра" ... тут спало на думку, що наше слово "літо", так подібне на "літру" :) , означає "пору, коли льється вода з неба, тобто дощ :) ... споріднене ж слово "лійка" означає засіб для наливання чи виливання рідини, початково - води - литави - литої ... Наша ж премудра Вікіпедія пише:"... Історично назва одиниці «літр» походить від давньофранцузської одиниці об'єму літрон (litron), що дорівнювала 0.831018 сучасного літру, а назва «літрон», в свою чергу, виникла як похідна від спільного грецько-латинського кореня «litra»..." http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D1%80

Тепер поглянемо на саму назву "латина". Вікіпедія пише, що "... латини (Latini) - народ, котрий проживав в області Лац(т)іум (Latium), розташованій по нижній течії Тібру на заході середини Апенинського півострова.. Пишеться, шо поява латини, як мови, ймовірна в середині ІІ тис. до н.е. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA Отож, як бачимо є й річка (~лтава = литава = латава = лотава) Тібр, є й слова латинського походження, так чи інакше пов"язані з водою-лтавою, як ото: латіум, лотос, лот, флот, кашалот і т.п, а також "litra"!!! :) ... Напевне, є й інші слова латинського походження, котрі могли походити від слова "лити"... наприклад, латинське слово "litus" означає "узбережжя, пляж"
http://www.ruslat.info/display.php?PHPSESSID=no&word=litus&type=full&action=search,

Добре би було якось показати, що латинське "aqua" - "аква" могло утворитись від більш раннього "лтава"-"латва". Оптимізм вселяє вже те, що в словах "латва" і "aqua" одинакова кількість складів :) Далі припустимо, що має місце заміна звуку "л" звуком "в" ... тоді зі слова "латва" отримується слово "ватва-уатуа"... перший звук "у(и)-в" губиться, "т" -> "q" , і ми отримуємо "аква=акуа=aqua"... якщо уважно почитати статтю Красуського "Древність українських говорів" http://ukrainaforever.narod.ru/ykrgovir.html , то це не виглядає таким вже й неймовірним...


Полтва, Полтава, Вілтава...

Пропонується припущення про спільне походження назв "Влтава, Полтава, Полтва, Литва, Латвія, Латориця..."

Якось я задумався над тим, чому у популярній літературі, присвяченій Львову і його історії, мені ніде не зустрічалось якесь зрозуміле, вичерпне пояснення того, що означає назва львівської річки "Полтва". Коли я нарешті вирішив поцікавитися тим питанням детальніше, то спочатку у Вікіпедії із загальновідомих речей знайшов таке: р.Полтва, протікає, зокрема, попід м.Львів, притока Зах. Бугу, котрий впадає у Балтійське море. Про підземну ділянку р.Полтви у Львові, її будівництво, технічні параметри і функціонування цікаво розказано і гарно показано на світлинах от у тому джерелі: http://www.blog.lviv.ua/livejournal/teche-richka-poltva.html . Також у поле зору попала доволі своєрідна, але з цікавим фактажем стаття Марії Шунь "Місто на Полтві" http://observer.sd.org.ua/news.php?id=14027 . А у Вікіпедії ще пише, що існує також село Полтва, у Бузькому р-ні Львівської області, і є ще одна р.Полтва, але вже у Хмельницькій області, притока Горині.

Про походження і зміст назви "Полтва" я знайшов кілька версій. Ось де-які з них...

  • Доктор філол. наук, проф. К.М. Тищенко, розповідаючи про свою книжку „Мовні контакти: свідки формування українців", каже, що "... існує фрактал назв, котрі вказують на присутність ґотів (ІІ‑IV ст.)... Закономірний перехід початкового ґотського "f" у слов"янське "п" відомий з назв річок "Fiskahwa"= ‘рибна річка’ -> укр. Піскава, "Fuldahwa"= ‘польова річка’ -> укр. Полтва і в такому разі Полтава... В античні часи на землях України існувала етнічно строката ґотська держава Германаріха, за якої наддніпрянські слов’яни торгували з Римом, продавали йому збіжжя. Тих часів сягають і численні ґотизми українського словника... У топонімії – це назви річок Валява, Видава, Піскава, Полтава, Полтва, Рандава, Танискава, Мерефа, Мурафа, Тирихва, Малохва, Бодаква, Посягва..." http://www.langs.com.ua/data/intervDyvoslovo.htm
  • У дисертації «Гідронімно-ойконімні паралелі в західноукраїнському ономастиконі» її автор канд. філол. наук Мирослав Юрків пише:"... При визначенні словотвірної структури гідронімів треба зважати на давність таких назв. Наприклад, на думку З. Франко, річкові назви з формантами "-ва, -ава" (Боржава, Іква, Нічлава, Ослава, Полтва та ін.) історично є композитами, бо сучасні форманти "-ва", "-ава" є рудиментами колишнього апелятива “ріка”. Крім цього, формант "-ва" міг бути частиною кореня гідроніма, створеного на слов’янському ґрунті..." http://www.lib.ua-ru.net/inode/3378.html
  • Філолог Станіслав Губерначук у книзі «СКАРБИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНСЬКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВАХ ТА ІМЕНАХ ОСОБОВИХ» пропонує свою версію: «... Прикладом надзвичайно давніх українсько-індійських мовних паралелей може служити назва сучасного індійського міста Пал-Лагара. Перша основа назви виражена прадавнім словом «пал», яке присутнє як мовний корінь у чималої кількості українських географічних назв та й звичайнісіньких слів. Але спершу дізнаймося, що у санскриті "пал/пол" є компонентою багатьох слів зі значенням "захисник, цар" тощо. У Ведах фігурують етнос пала та династія царів Пала. Щодо санскритського значення кореня пал/пол — захисник, то варто згадати й українські слова палити, полум’я, палиця, які з первовічних часів, звичайно ж, пов’язувалися саме зі згаданим — захист. Можливо, наші предки внесли оте пал/пол і в назви наших річок, виходячи саме зі значення цих слів (захист). Адже річки своїми водами відгороджували, захищали певні роди, племена від звірів та й недобрих сусідів. На українських землях протікають річки Палоріка, Паловка та Полуня у басейні Прип’яті, три Паланки у басейнах Південного Бугу, Синюхи та Сіверського Дінця, Полуй у басейні Тиси, Полоня у Закарпатті, дві Полтви у басейнах Прип’яті та Західного Бугу, Половня у басейні Тетерева, три Половиці на Київщині та Сумщині, Полква на Хмельниччині... А в басейні Тиси течуть потоки Палтин і Великий Палатиш. У середньовічних документах згадується, за О. Купчинським, населений пункт Полкотичі. А в сучасній Україні із основою пал/пол маємо поселення Палове у Чернівецькій області та Полтаву–місто. На Львівщині є село Паликорови, у першій основі назви якого пал, очевидно, закладене значення ще ведійських часів — захист, охорона (корів)...» http://www.personal-plus.net/296/4089.html
  • Дослідник Валентин Стецюк у своїй роботі “Сліди прадавнього населення України в топоніміці” пропонує таку гіпотезу: "Північніше смуги Гологорів протікає швидка річка Полтва, назва якої теж може бути скіфо-булгарського походження ("палтла" = “швидкий”) http://vesna.org.ua/txt/stetsw/ArcTopOsnUkr.html ...
  • На завершення огляду - плітки з львівського форуму: "... якщо "москва" угро-фінське слово, то чому львівська річка звучить так схоже?... тут також гуляли угро-фіни?... москва\полтва... " :) http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=41921

Взагалі то останнім камінцем, котрий зрушив мене розпочати власне дослідження, було те, що одна знайома людина, розповідаючи мені про свою подорож до столиці Чехії Праги, згадала про річку Влтаву (або Вілтаву). Вслухавшись в ту назву, я згадав назву "Полтава", а тоді вже й назву "Полтва". Певна співзвучність, якась звукова спорідненість тих трьох назв мене здивувала, і я вирішив, для початку, поцікавитись, що відомо про нашу рідну українську Полтаву. Не довго роздумуючи, я подався на сайт міста Полтава, де серед іншого вичитав, зокрема, таке: "... початок Полтави від давньоруської літописної р.Лтави, що згадується у XII ст..." http://poltavahistory.org.ua/history_u.htm Неважко здогадатися, що якщо назва "Полтава" походить буквально від слів "По (ріці) Лтава", то , аналогічно, "Вілтава" походить від "В(і) (ріці) Лтава". Правда, виявилось, що у чехів на то своя - інша - думка http://www.jardavid.ic.cz/index503.htm : їм видається правдоподібнішим, що В(і)лтава походить або від давньоготського *Wilth-ahwa" - „дика вода“, або від "Vhltava" - "пожираюча вода", бо "hltavá" чешскою "жери = hltat" (видно, від слова "глотати, глотка"). Але, пошаставши ще по інтернету, я виявив де-які підтвердження і свого здогаду. Ну, якщо не підтвердження, то хоча б, як мінімум, психологічну підтримку я отримав - виявилось, що так, як мені, подумалось не мені одному. Зокрема, автор сторінки http://mitglied.lycos.de/kgiua/kgi_oiu_03.htm "Славяне в Европе" пише: "...

Города Полтава в Украине и Прага в Чехии расположены относительно далеко один от другого, но их связывает название рек, на которых они стоят: Лтава в Украине и Влтава в Чехии. Полтава обозначает, что поселение стоит на реке Лтава..."
Ту ж думку висловлено і на сторінці http://www.hrono.info/etnosy/latvieshi.html "Латвиеши" :
"...Корень «лат» встречался также в формах «лет» (от этой формы, например, немецкое название латыша: der Lette) и в форме «лот» (от этой формы, к примеру, польское обозначение латыша: lotysz), т.е. гласная была бегающей, и основной смысл несли опорные согласные корня: «L-t». Этот корень в древних индоевропейских диалектах обозначал течение, воду или вообще мокрое место (река, озеро, болото), поэтому по всей Европе существует много гидронимов, содержащих корень «L-t» (например, Полтава – это земля «по Лтаве», т.е. по берегам реки Лтавы)... По гипотезе латышского ученого Константина Карулиса (автора «Латышского этимологического словаря», 1992) существовала когда-то какая-то река, похожая на ту Лтаву, которая дала современное название Полтаве, и от этой реки пошло название области, а потом этноса (латышей)..."

Треба сказати, що "в тім місці свого дослідження" я задумався, якими ж можуть бути результати підсумкового порівняння всього того, що написали різні вчені та дослідники...Гіпотези тих, котрих я привів на початку, є, як правило, взаємовиключними, і в жодній з них не згадуються ні та річка Лтава, що дала назву Полтаві, ні чеська В(і)лтава. Зате там є намагання об"єднати назви "Полтава" і "Полтва". В останніх же цитованих мною джерелах навпаки - вказано на зв"язок між назвами "Полтава" і "Влтава", але вже повністю зігноровано існування річок з назвами "Полтва". Якщо ж враховувати і їх, то тут новою проблемою постає питання про те, що має означати наявність багатьох річок з одною і тою ж назвою "Лтава". І ось тут мені стало по справжньому цікаво.

Мені спало на думку, що слово "Лтава" може бути не гідронімом - назвою річки, а синонімом самого слова "ріка" або навіть "вода". Таке припущення відразу б пояснило, чому тих "лтав" так багато. Але якщо слово "лтава" означало "ріка - текуча вода", то це слово мало бути дуже поширеним і спорідненим із багатьма іншими словами... хм...

І раптом я все зрозумів! ... Слово "лтава" споріднене зі словом "лити, литись"! "Лтава" - це "та, що лита, льється, лиється"!!! "Лтава" або й "литава, латава" - давній синонім слова "ріка - текуча вода", напевно, більш ранній, який потім чомусь був витіснений новим словом "ріка"... Отож, треба шукати зв"язок зі словом "лити" слів "полтава", "полтва" і подібних до них за змістом і звучанням ...

Їх виявилося немало, ось наприклад, слова: "плотва" - річкова риба, "плотина" - річкова запруда, "пліт, плот" - від "по литому, по лтаві" - плавзасіб, "плитко" - теж від "по литому" - тобто не глибоко, можливо теж саме може означати вислів "води по литки" :) , "плита" - від "по литому" - тобто там де не глибоко - місце, на яке можна стати, опертись у воді чи у болоті, "б(п)олото" - поли(о)та земля, "полоскати" - мити що-небуть у воді - лтаві, "плескати" - хлопати по поверхні води з характерним звуком, "плесо" - поверхня води, озера, ріки, але ж не моря :), "плоский" - рівний, ймовірно, від "плесо" - рівна поверхня води, по суті евклідова :) , "плисти, плавати" - рухатися по воді, по річці, по лтаві (а від того, ймовірно, "утоплена"), "Плакати! :)" - пускати сльози - річку - лтаву з очей по лиці!... "лице" - від "лити" - відкрита частина людського тіла, яка чи не найчастіше омивається водою, або й зображення якої відбивалося у воді.=литаві.. "лити -> поливати -> плювати" :), очевидно, що від "лити" -> "ликати, ликнути" (пити воду), і слова "гло(и)тати, глотка". Інші назви частин людського тіла, пов"язані з водою і словом "лити": литки, лі(и)кті - литки, це та частина ніг, по яку людина може зайти у воду - литу, але ще не плисти. "Ликті" ж - це та частина руки яку людина може занурювати у воду - литу, не окунаючи тулуб. Від "лити, по литому" - через "пліт, плот" - могло утворитись і слово "лодка" ((по)лотка)... Можливо що від слів "лити -> по литому " виникло і слово "поле" - рівна поверхня води, а потім і землі, ще пізніше воно набуло значення лише як поверхня землі, з ним споріднені слова "полиця", "ополонка", а також, вірогідно, і слова "політ, полетіти, літати, линути" - рухатися над полем, чи над литавою - водою. "Літаюча-падаюча вода" - "лєтус" - "дощ" литовською, українською - "злива"! ... від слів "лити - линути - долинути - полинути" отримуємо "діл=дол, долина" (тобто низ, куди рухається=тече=ллється вода-"литава".

Не можна оминути подібність слів "полити" і "палити"... думається, що освоєння людьми стихії води почалось все таки раніше, ніж освоєння стихії вогню... і освоєння вогню відбувалось із використанням води... адже пити воду і купатись в ній ходили і звірі, і люди "від початку часів", вогню ж до пори - до певного часу всі лише боялись, бачили в ньому небезпеку і при першій можливості намагались його погасити, тобто "полити"... так що, можливо, "полити" - то була перша освоєна і усвідомлена дія людини над вогнем... по мірі того, як люди освоювали стихію вогню, функція - поняття "полити" розширювала своє застосування і значення, і так потім з"явились подібні за звучанням (хоч і протилежні за змістом) слова "палити, розпалити, підпалити, напалити" і т.д. Спільність походження і звукова близкість слів "полити" і "палити", таким чином, може бути не випадковою, вона відображає
існування у понятійному просторі людей двох стихій - "води і вогню", їх ключові і взаємопов"язані ролі у людському бутті... Очевидна похідна від слова "лити" - "лійка" наводить на думки про латинське слово "літра". Українське ж слово "літо ", можливо, означає "пора дощів"...

Вертаючись до теми "вода-л(и)тава", згадуємо слово "латаття" - квіти на воді - лтаві, на литому! ... якщо говорити про рослини, то слово "листок" означає ту частину рослини, по якій лиється, стікає вода. Та й саме слово "рослина" може означати "та, що росте на литому, тобто на вологому грунті або на воді"... Від "листок" походить "листя" (багато листків), "ліс" - (багато листя і рослин), "лис" (звір, котрий живе у лісі, ховається у листі)... Цікаво, що відповідним до слова "рослина" є слово латинського походження "флора". В ньому теж бачимо ото ключове "-ло". Подібність ще більш посилюється, якщо замінити в латинському слові "ф" на "п" (флот - плот, Філліп - Пилип). Отож, замісь "флора" отримуємо "плора", де перша частина "пло-" - добре украдається в нашу гіпотезу. Це далеко не єдине латинське слово, котре містить таку спорідненість зі словом "лити", однак детальніше це буде розглянгуто в темі про зв"язок між українськими і латинськими словами.

Серед гідронімів можна згадати і назву річки Латориця, котра тече через Мукачево. Всякому, хто знає українську мову, зрозуміло, що "-иця" означає ласкально - зменшувальну дію над назвою "Латра", котра, дуже вірогідно, означає те саме, що й "латва= лтава", тобто "ріка - текуча вода"... а ще є
притоки Тиси на Закарпатті - річки Палтин і Великий Палатиш,
Паловка та Полуня у басейні Прип’яті, три Паланки у басейнах Південного Бугу, Синюхи та Сіверського Дінця, Полуй у басейні Тиси, Полоня у Закарпатті, Половня у басейні Тетерева, три Половиці на Київщині та Сумщині, Полква на Хмельниччині http://www.personal-plus.net/296/4089.html...

Як уже видно, від таких давніх, базових, системотворчих слів, як слово "лити", могли утворюватись інші широко розповсюджені нині поняття і назви. Уявимо собі, як у дуже давні часи могло називатись якесь місце посеред води чи болота, на яке можна було ступити і стати чи спертись, аби не втонути. В українській мові є давнє слово "плитко" (від "по литому") = "не глибоко" ... отож, звідси й слово "плита, плитка" як опора під ногами на болоті... потім то поняття вже відірвалось від контексту води і болота, зберігши значення опори під ногами, або й просто опори - наприклад, плита будівельна чи кухонна. Так само як і від слова "плоска" (водяна поверхня) могли утворитись слова "плоскина, плоскість, площа, площина", видозмінені потім у подібне слово з тим же змістом "плац" ... ну а вже будівля з великою площею - плацем під ногами чи площею плит-стін є вже не просто "плац", а - "палац", в різних мовах варіюється, наприклад "палаццо" :) ... Ще приклад - від "полито, полита земля" могло утворитись "полото, болото", а від слова "болото" утворились, наприклад, назва озера "Балатон" = "Болотяне, плитке озеро". Вікіпедія пише: "... свою назву озеро отримало від слов'янського «блато», що означає «грязь», «болото». Інша назва озера — Платтенське" . Ота інша назва "Платенське" походить від нім. Plattensee - котра букавльно означає "Плитке", Римляни так і називали його Lac(t)us Pelso - в нашій інтерпретації "плитка вода", оте латинське "Pelso" - прямий родич наших "плесо" та "плитко", "Lac(t)us" же споріднене з "лтава"...
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD

Виявляється, що поза межами сучасної України гідронімів і навз місцевості з основою "лити" не бракує. Так латинське слово litus означає "примор"я". Кельтське (ірландське) Letha - західний край бувшої Галлії на узбережжі Атлантичного океану (сучасна Бретань), корінь котрого лінгвісти виводять із слова plau (очевидно, споріднене зі словами плавати, поливати)... Кельтське Litavia означає "Прибережна країна"... Польський історик Єжи Охманський звертає увагу на наявне в істричних хроніках ім"я річки Letovia , яке він ототожнює з сучасною назвою річки "Латава/Латува" - притока Sventoji (р.Свята) в околицях Anyksciai (Анукшчяй, Литва)... Правою притокою річки Няріс (Neris) (котра тече через Вільнюс), є невеличка річка Lietauka (Лєтавка), котра витікає з болотистої місцевості, котра також називається Lietauka... http://www.klgd.ru/ru/city/750/almanac/a4_22.php?print=Y

Не виключено, що від слів "лити, полити" походять навіть назви країн, що колись мали болотисті, лісисто-водянисті землі, наприклад "Річ Посполита = Польща = Полянд" http://ukrainaforever.narod.ru/ykrgovir.html , "Латвія (Лотва, Летте)" http://www.hrono.info/etnosy/latvieshi.htm, "Литва" http://www.klgd.ru/ru/city/750/almanac/a4_22.php?print=Y, "Латина" http://www.hrono.info/etnosy/latvieshi.htm ...

А от ще цікаве слово - молитва. В контексті всього попереднього "молитва = мо + литва" в значенні "молитва = мова + ріка (вода)"... звідси напрошується припущення про походження цього слова. З прадавніх давен вода була могутньою стихією, якій люди поклонялися, проводили біля неї ритуальні дійства, зверталися до неї з проханнями. Отож, слово "молитва" початково означало "мова над литавою - водою", "ритуальне звертання людей до литави - води зі своїми проханнями". Ще раз: "мова + лит(а)ва -> молитва ". Більш очевидним із словом "лити" є зв"язок слова "молоко=мо+локо", де друга частина "локо" відображає те, що молоко є рідким, текучим, литим. Інтерпретація першої частини "мо" не є очевидною. Якщо те "мо" пов"язане якось із поняттям "моє", тоді "молоко" означало б "моя рідина"... Очевидно, що слова "молоко, молитва, могила" треба пояснювати узгоджено, що буде зроблено в іншому дописі... Інші слова, пов"язані зі словом "лити" - полити, розлити, ділити, поділити, розділити, розділяти" - в початковому розумінні, очевидно, роз"єднати рідину-воду-литаву на окремі потоки чи частини... також і слово "вихилити" початковим значенням мало "вилити воду-литу", певним чином рухаючи ємність - тобто "хилячи" від "хи+лити", можливо ще раніше "ги+лити"... аналогічне пояснення словам "пилити, пиляти" а також "хвалити, вихваляти" у мене поки що відсутнє... :)

Оце то так!!! :) ... Хе - хе... От вам і Полтва з Полтавою! Здавалось, якісь незрозумілі слова, а виявляється, що в нашій сучасній мові існує ціле море споріднених слів і понять! Отож, здається, маємо ще одну гіпотезу походження назв Полтва, Полтава, Вілтава і т.п. .. :) По крайній мірі, зі звукової і смислової сторін вона виглядає не менш переконливо, аніж гіпотези про спорідненість "полтви" чи "полтави" з окремим давньоготським комбінованим словом "Fuldahwa"="Пулдагва" (рибна річка), булгарським "палтла" = “швидка” чи навіть санскритським "пал/пол" (захист)...

Таким чином, робимо підсумок: "Полтва", "Полтава", "В(і)лтава" означали "по л(и)таві", тобто "по (в) річці - текучій воді"...

З того всього напрошується припущення про якусь прадавність як слова "лити", так і його похідних. Багатьом це може здаватись занадто фантастичним, надуманим чи претензійним. Звичайно, погляд на різноманітні такі "глобальні висновки" повинен бути максимально уважним і конструктивно критичним. Добре, коли знаходяться інші аргументи, котрі підтверджують або спростовують такі лінгвістичні гіпотези. Прикладом таких аргументів є матеріали статей
http://www.molgen.org/index.php?name=News&file=article&sid=122
http://www.molgen.org/index.php?name=News&file=article&sid=125
зміст яких скорочено передається у статті цього блогу "Лінгвістично - генетичні паралелі"... Враховуючи поданий в них матеріал, слову "лити" понад 5000 років, при цьому не виключений і вік 10-12 тисяч років.